50 віршів про хліб

Хліб – це не просто їжа, це символ життя, достатку та щедрості. З давніх-давен люди шанобливо ставилися до хліба, адже знали, скільки праці та любові вкладено в кожен окраєць.

У цій статті представлені вірші, що написані українськими поетами, які оспівують красу та велич хліба.

Вірші для дітей про хліб

Вірші про хліб допоможуть дітям дізнатися про його значення, про те, як він з’являється на нашому столі, про важливість праці пекарів та хліборобів. В цьому розділі ми зібрали декілька віршів для дітей про хліб, які допоможуть їм полюбити та цінувати його.

Хліб не зайчик з лісу носить —
Брат мій сіє, тато косить.
Хліборобом хочу стати,
Як мій братик, як мій тато.
Прибіжить із лісу зайчик —
Сам подам йому окрайчик!

Візьму я в руки хліб духмяний,
Він незвичайний, він святий.
Вібрав і пісню й працю в себе
Цей хліб румяний на столі
Йому до ніг вклонитись треба,
Він скарб найбільший на землі. (Варвара Гринько)

Хліб від зайчиків

На галявині у лісі
Серед кленів і дубів
Я зайчаток працьовитих
За роботою зустрів.
Із добірної пшениці
Із любов’ю і теплом
Випікали паляниці
Зайченята під дубком.
Випікали й роздавали
Всім матусям залюбки
Щоби хлібцем смакували
Невгамовні малюки.
І хрумтять щасливі діти
Паляницями зайчат
Бо від зайця паляниці
Найсмачніші для малят. (Лариса Ліщук)

Смачний хлібець

Петрик, Павлик і Ганнуся
До лісу ходили.
Там гриби вони збирали
І дуже втомились.

Посідали спочивати
Та й хлібець виймають.
Ножем крають на три скибки,
Сіллю посипають.

Дивно стало Петрусеві,
Що в житті нічого
Він іще не їв ніколи
Такого смачного.

– Нащо, – каже він по хвилі,
Матусі варити,
Чи не краще так щоднини
Смачно хліб солити. (Іванна Блажкевич)

Окрайчик

Мама з полечка прийшла
І гостинець принесла.
В полі зайчик чеберяв,
Нам окрайчик передав.
Хто до крихти з’їсть окрайчик,
Буде бігать, наче зайчик. (Марія Чепурна)

Зерно

У землі сховалось,
Щоб зимою спати,
Піднялось весною
З теплої ріллі.
Влітку з нього виріс
Колосок вусатий,
Щоб пишалась осінь
Хлібом на столі. (Вадим Крищенко)

Колобок і друзі

Вище хмари, до зірок
З димаря пливе димок:
У печі бабуся Ганка
Випікає Колобок!

Лис петляє край ліска,
— Кличте в гості! — вовк гука.
Сірий зайчик і зайчиха
Теж чекають Колобка.

Дід усівся край стола,
Скликав люду з півсела,
Всоте докучає бабі:
— Чи спекла?
— Так, вже спекла!

А хитренький Колобок
Розгріба в печі жарок
Та й пригадує стежину
Через луки та ярок.

Поза гору, поза ліс,
Через річку перевіз —
Там прослалося те поле,
На якому він ізріс.

Він у полі постріча
Комбайнера й орача,
Мовить:
— Вже зійшлися гості,
Тільки вас не вистача!..

Хто трудився для добра —
Кличу в гості вас, пора.
Діти, птахи і звірята —
Хліб усіх за стіл збира!

Оббіжить весь світ довкіл,
Аж тоді стрибне на стіл
Та й попросить розділити
Казку з правдою навпіл! (Микола Петренко)

Хліб

Хліб не зайчик з лісу носить —
Брат мій сіє, тато косить.
Хліборобом хочу стати,
Як мій братик, як мій тато.
Прибіжить із лісу зайчик —
Сам подам йому окрайчик! (Варвара Гринько)

Колосок

Тільки вийду на поля,
Шу-шу-шу… – шумить здаля.

То вусатий колосок
Подає свій голосок.

А у тому колоску
Ще зернятко у пушку.

Колосочку, дозрівай,
Зерно туго наливай. (Тамара Коломієць)

Вірші про хліб – це чудовий спосіб прищепити дітям любов до праці, повагу до їжі та вдячність за щедроти природи.

Вірші про хліб на українській мові

Образ хліба в українській поезії є багатогранним і символічним. Він уособлює собою життя, смерть, воскресіння, силу, єднання та духовність. Хліб – це не просто їжа, це частина української ідентичності, яка здавна оспівується в народних піснях, казках та поезії.

Я хліб шаную ще з дитинства

Я хліб шаную ще з дитинства,
У ньому сила й труд віків,
Неначе зародилася країна
У тих полях безмежних колосків.
А пам’ятаєш, як в дитинстві,
Такий знайомий запах із печі.
Родинним оберегом наче стали
Бабусин хліб і теплі калачі.
Сьогодні це для нас вже звично
Купити хліб ми можемо за мить,
Та в цій, здавалося б, звичайній їжі
Прадавня слава і історія лежить.
Ще наші предки, що трудилися невтомно,
Вкладали душу й сили все життя,
Працюючи так віддано у полі,
Не покидали віри в майбуття.
В роки тяжкі, що голодом назвались,
Безмежна кількість людства помирала,
І спечена хлібинка всій родині
Боротися зі смертю помагала.
Шануймо хліб у цю безхмарну днину
І пам’ятаймо ці прості слова:
«Шануєш хліб – шануєш Україну,
І все хороше, що вона тобі дала».

10.

Колосок

Він виріс із зерниночки,
З тоненької билиночки.
Вітри блакитні віяли,
А хмарки дощик сіяли.
Волоссячко пишається,
На сонці наливається,
І під вітрами буйними
Шумить, шумить воно.
Ой, буде втіха кожному,
Хто виростив і виходив
Це золоте зерно! (Любов Забашта – Колосок)

11.

Засівна

Гей, послала нива
Чорне полотно.
Ллється жовта злива —
Сіється зерно.

Сійся-родися,
Колосом розвийся,
Засівайся, ниво,
Людям на добро!

Хай у дні яснії
Зерно пророста,
Як мої надії,
Як мої літа.

Сійся-родися,
Колосом розвийся,
Засівайся щастям,
Ниво молода! (Василь Симоненко)

12.

Хліб

Тільки-но з печі,
Скоринка в золі –
Свіжа хлібина
Лежить на столі.
День розпочався
З цієї хлібини…
В ній наш достаток,
Могутність країни,
Наших морів
Нестривожена синь,
Шлях до зірок
У космічну глибінь.
Кажуть в народі
Правдиві слова:
Хліб-годувальник –
Всьому голова! (Л. Компанієць)

13.

Пахне хлібом трава

Пахне хлібом трава,
Що купала мене з дитяти,
Пахнуть хлібом слова,
Що мене їх навчила мати.

Пахне хлібом терпка
Пісня батькової стодоли,
Пахне хлібом рука,
Що водила мене до школи.

Пахнуть хлібом гаї,
Де кохалися ми до згуби,
Пахнуть хлібом твої
Груди, очі, долоні, губи.

Пахне хлібом маля,
Що любов його народила.
Пахне хлібом земля,
Що дала мені сонце й крила. (Дмитро Павличко)

14.

Хліб чесно вчіться здобувати

Хліб чесно вчіться здобувати,
Умійте й крихту шанувати _
З маленства мати науча…
Крізь все життя нам дзвонить колос,
Крізь всі літа нам чути голос
І матері, і сівача. (Микола Нагнибіда)

15.

Хліб

Людина в землю покладе зерно,
Проллється Дощ – закільчиться воно.

Під білим Снігом чорна Борозна
На зиму стане домом для зерна.

Весною Сонце вийде залюбки
Позолотити нові колоски.

Колоссям поле зашумить усе,
Колосся з поля Хлібороб звезе,

Щоб Пекарі умілі на столи
Гарячий хліб пошвидше подали.

А Жінка візьме паляниці ті,
Поріже на окрайці золоті.

І кожен, хто леліяв колосок,
Одержить свій, по совісті, шматок…

Однак щедріших ще ніхто не зна,
Як Сніг і Дощ, як Сонце й Борозна.

Вони свої окрайці доброти
Таким малятам віддадуть, як ти. (Григорій Вієру)

16.

Візьму я в руки хліб духмяний

Візьму я в руки хліб духмяний,
Він незвичайний, він святий.
Вібрав і пісню й працю в себе
Цей хліб румяний на столі
Йому до ніг вклонитись треба,
Він скарб найбільший на землі. (Кирило Дацук)

17.

Святий хліб

– Не кидайсь хлібом, він святий, –
В суворості ласкавій,
Бувало, каже дід старий
Малечі кучерявій.

– Не грайся хлібом, то ж бо гріх! –
Іще до немовляти,
Щасливий стримуючи сміх,
Бувало, каже мати.

Бо красен труд, хоч рясен піт,
Бо жита дух медовий
Життя несе у людський світ
І людські родить мови.

Хто зерно сіє золоте
В землі палку невтому,
Той сам пшеницею зросте
На полі вселюдському. (Максим Рильський)

18.

Хліб і слово

У стінах храмів і колиб
сіяє нам святково,
як сонце, випечений хліб
і виплекане слово.

І люблять люди з давнини,
як сонце незагасне,
і свій духмяний хліб ясний,
і рідне слово красне.

Бо як запахне людям хліб,
їм тихо дзвонить колос,
і золотом сіяє сніп
під жайворона голос.

І, мабуть, тому кожну мить
бешкетнику-харцизі
їх слово батьківське звучить
як заповідь у книзі,

цей сплав чудесний, золотий
з ядристих зерен-літер:
«Не кидай хліба – він святий,
не кидай слів на вітер!» (Дмитро Білоус)

19.

Це велике щастя на землі,
Коли хліб вродив, шумить колосся…
Він – святий на нашому столі,
Споконвіку так вважати довелося.
Хліб – святий, живий, від нього сила
Від народження він з нами і до скону днів,
Новосілля, сватання , хрестини…
Чільне місце в Україні він посів.
Хліб – святий, наш символ і, по праву,
Це його цілуємо завжди,
Щедрістю, гостинністю і славою
В короваї нашому цвісти.

20.

Хліб

Він вічний і святий, цей житній хліб,
Чи в паляниці на столі у хаті,
Чи зв’язаний в важкий тужавий сніп,
Де колоски шепочуться вусаті.

Він чув у полі крик перепелів,
Чув жайворонків передзвін весняний,
Він виріс для пісень і добрих слів,
Тому що народився під піснями.

Віки проходять тисячами діб,
І новим днем земля безмежно рада.
Він вічний і святий цей житній хліб.
Так, як життя, добро, кохання, правда. (Борис Демків)

21.

Пахне хліб

Пахне хліб,
Як тепло пахне хліб!
Любов’ю трударів,
І радістю земною,
І сонцем, що всміхалося весною,
І щастям наших неповторних діб.
Духмяно пахне хліб. (Платон Воронько)

Вірші про хліб – це не просто літературні твори, це свідчення глибокої поваги українського народу до цієї священної їжі. Вони нагадують нам про цінність праці хліборобів, про важливість бережливого ставлення до хліба та про те, що він завжди має бути на столі.

Вірші про хліб для школярів та дорослих

У цьому розділі ми зібрали вірші про хліб, які будуть цікаві як школярам, так і дорослим. Ці вірші допоможуть глибше зрозуміти значення хліба в нашому житті, відчути його цінність та бережливе ставлення до нього.

22.

Нема такого хліба на землі

Нема такого хліба на землі,
Як той, що моя мати випікала
На листі горіховому в печі,
Глибокій, мов тунель коло Яремчі.

Як небо зорями, той мамин хліб
Обсипаний був зернятками тмину,
Він кликав і манив мене здаля,
Як свято пахощів у нашій хаті.

Я не збагну ніколи, як вмістилось
Моє життя в маленькім слові: хліб,
Вселенна — в зірці тмину запашного.

Живе в нім мати, що давно померла,
І той горіх, що з туги всох за нею,
Мені у тому слові шелестить. (Дмитро Павличко)

23.

Їж, сину, хліб і не кидай додолу

Їж, сину, хліб і не кидай додолу,
А підніми, коли не там лежить.
А як сідаєш, сину мій, до столу,
То пам’ятай, що хліб — це значить жить! (Олександр Будаш)

24.

Твій хліб

Хліб на столі. Пахучий і рум`яний.
Неначе сонце встало з-за гори.
Лоскоче душу хліб святий, духмяний,
Неначе каже: “Їж мене, бери!”

На рушнику гаптованім, строкатім,
Що мама вишила… давно оте було…
Блаженний хліб… Молитвою у хаті
Враз роздалося. Наче зацвіло…

А за вікном – жоржини гордовиті
Наївно знову стукають в шибки…
І чисті роси, сонцем не допиті,
Вже напувають житні колоски…

Майбутній хліб. Яка важка дорога!
Це знають і старі, і молоді.
І прикро так! І так бере тривога,
Що десь голодні люди є й худі.

А хліб, буває, викидають… –
Нехай суха буханка і черства. –
Згадай, що люди голодають,
І їм як мед, пекуча кропива…

Цінуймо хліб! Не кидаймо додолу!
Бо він святий, як ангела душа.
І він спішить до батькового столу,
До матері щоденно й до тебе поспіша…

І ось він тут, всміхається до тебе,
А за вікном зітхають явори…
Є сіль і хліб, і більшого не треба,
Цінуй його. Він твій. Бери… (Тетяна Лісненко)

25.

Пахне хліб

Як тепло пахне хліб!
Любов’ю трударів,
І радістю земною,
І сонцем, що всміхалося весною,
І щастям наших неповторних діб.
Духмяно пахне хліб. (Платон Воронько)

26.

Священного братерства хліб

Священного братерства хліб
несу, немов ужинок з поля.
Не одцвітае серця цвіт,
не заростає братства слід,
що нам дарує щедра доля.
Одвічного братерства хліб
нестиму в зоряне прийдешнє,
у поступи синівських літ,
у рукотворний добрий світ,
що починався з людських звершень.
Співучого братерства хліб
несу в душі, у кожнім слові,
як сонця непогасний схід,
як почуттів і дум політ,
що зіткані лише з любові. (Микола Сингаївський)

27.

Хліб і слово

У стінах храмів і колиб
сіяє нам святково,
як сонце, випечений хліб
і виплекане слово.

І люблять люди з давнини,
як сонце незагасне,
і свій духмяний хліб ясний,
і рідне слово красне.

Бо як запахне людям хліб,
їм тихо дзвонить колос,
і золотом сіяє сніп
під жайворона голос.

І, мабуть, тому кожну мить
бешкетнику-харцизі
їх слово батьківське звучить
як заповідь у книзі,

Цей сплав чудесний, золотий
з ядристих зерен-літер:
«Не кидай хліба — він святий,
не кидай слів на вітер!» (Дмитро Білоус)

28.

Хліб тридцять третього

Жила Вкраїна. Плакала, стогнала.
Проте я твердо свідчити берусь:
За всі віки безхліб’ям не загнала
Нікого в землю Україна-Русь.

Від тих часів, коли з’явилось рало,
Голодних мук не відало село.
Хай неврожай — та люди не вмирали:
З двадцятим віком лихо це прийшло.

Ми ледь живі верталися зі школи —
Де кропиви іще з десяток діб.
Хоч шахтарі не мерли, та ніколи
Я не забуду той нелюдський хліб.

Ні з’їсти, ні відмовитись не владний,
Я знав: з корою товчене зерно…
Він повернувсь до мене в рік блокадний
Той хліб, що вельми схожий на багно.

Але чи думав я посеред бою,
Коли з махрою чорні крихти гріб:
Десь років через сорок із тобою
Я знов зустрінуся, блокадний хліб?..

Ні, люди, я розказую не байку —
Це наша несьогоднішня біда:
Серед лісів мордовських маю пайку,
З якої тридцять третій прогляда.

Вона, мов глина, облипає руки —
Те ж саме лихо, що й давно колись…
Молюсь тихенько, щоб мої онуки
До гливтяків таких не дожились. (Микола Руденко)

29.

Шматок хліба

І холод, і мряка на дворі панує,
А вітер осінний реве і лютує
Дивлюся: під тином сердешна дитина,
Хлопятко маненьке — вся в латах свитина —
Іде-шкутильгає, підходить до хати…
Недавні ще сльози на личеньку знати,
І видко у очіх голодную муку…
“Христа ради хліба!…” закляклую руку
Хлопя простягає: “Не їв ще нічого…”
Дали у віконце хлопяті сухого
Шматок того хліба… Малими руками
Вхопило шматочок, до його вустами
Припало відразу й пішло по дорозі…
Дмухнув знову вітер і здув його сльози… (Борис Грінченко)

30.

Хліб

31.

Хліб

З-поза чого, з далекого незгоддя, —
Заснув у глині шумерійський серп, —
Дорогою століть в очах мого народу
Іде на вітрі чорноплечий степ.

Дванадцятого квітня мій ровесник
Був хлібом посланий у чорне й золоте:
Не старіють на світі наші весни,
І наші очі сніг не замете.

Бо хліб — давно. Ми завжди в долі з хлібом:
І сивина, і молодість, і час.
Нас пам’ятає хліб: не снідать, не обідать…
Нас пам’ятає хліб: Дніпро тече про нас.

На краплю молиться всеокеанське море,
І мати біля груші, і вікно:
З руки із нашої себе зерно приоре,
Цілуєм колос — шлях свій ведемо.

Наш хліб — на скронях. Вірою і правдою.
І Революція, і Ленін, і — політ.
Не зрадою, а тихою порадою
Він любить нас. Він тут. Він є. Він — хліб. (Микола Вінграновський)

32.

Нема такого хліба на землі

Я не збагну ніколи, як вмістилось
Моє життя в маленькім слові: хліб,
Вселенна — в зірці тмину запашного.

33.

А хліб – життя

Не помічаємо, як хліб є на столі,
Ввійшло у звичку, просто аксіома…
А зерна золоті в м’якій ріллі
Й селянська праця — навіть невідома.
Багато хто й не думає про те,
Як коровай прийшов до його столу.
Де хліб береться, як і де росте?
І борошно якого там помолу?
І звідки в магазин везуть його?
Не думає, та і навіщо знати?
Живеться ситно… Думати ж чого,
Як хліб святий прийшов тобі до хати…
А хліб — життя! Й коли його нема,
Тоді біда і голод, страх й муки…
І в світі настає удень пітьма
Та голосіння, назавжди розлуки…
Бо голод мучить, людську душу ссе…
Накочується болю ціла глиба,
Тоді людина вже віддасть усе
Лиш за малий шматок черствого хліба…
Важку дорогу ми в житті пройшли,
Пізнали все: тортури, голод, муки…
Під окупантами не раз й не два були,
Тяжку зазнали працю і розлуки…
Тож ціну хлібу знаємо завжди,
Святий наш хліб віками цінували.
І в світлий, добрий час і в час біди
Ми хліб на білій скатертині клали.
Й на рушникові вишитім несли,
Як зустрічали друзів чи у свято…
Й з людьми всіма у доброті жили
Й до мрій своїх летіли всі крилато…
Тому цінуймо хліб, в усі часи,
Як нам прекрасно і в часи тривоги,
Звучать в хлібах всіх предків голоси
І наближають нашу перемогу. (Надія Красоткіна)

Вірші про хліб – це не просто красиві рядки, це скарбниця народної мудрості, джерело натхнення та любові до рідної землі. Давайте берегти хліб, цінувати його та з вдячністю ділитися ним з близькими.

Вірші про хліборобів

Хлібороб – це не просто професія, це покликання. Це люди, які своїми руками творять диво – з маленького зернятка вирощують життя. Їхня праця важка, але водночас неймовірно важлива. Без хліборобів ми б не мали хліба на столі, а значить, не мали б життя.

У цьому розділі ми зібрали вірші, які присвячені цим працьовитим людям. У них оспівується їхня праця, їхня сила і витривалість, їхня любов до землі. Це вірші про те, як з зерна народжується хліб, про те, як важливо цінувати працю хліборобів.

34.

Горджуся родом хліборобів

Горджуся родом хліборобів,
Майстрами хліба і землі
Шаную скромний їх доробок,
Діла великі і малі.
Ось дар священний їх — хлібина
Лежить у мене на столі,
Неначе пісня голубина,
Неначе сонце на крилі. (Іван Турчак)

35.

Мене в дитинстві вітер колихав

Мене в дитинстві вітер колихав,
Він слав мені не килими під ноги, —
Я в супроводі галасливих ґав
Орав із батьком перелоги.
Ступали ми в пухку ріллю з Гнідком,
Вона мені здавалась чорним плесом.
Черствий окраєць хліба з часником
Для мене був смачним делікатесом.
Яка щаслива, вимріяна мить —
Везти додому борошно на возі!
І як, буває, серце защемить,
Коли побачу хліб десь на підлозі.
Бо я збагнув глибинно ще дитям:
У батька руки репалися згодом,
Щоб хліб родив, а хліб — це кров життя,
Политий рясно хліборобським потом. (Дмитро Луценко)

36.

Паляниця

Благословенна праця хлібороба –
Хліб завжди був і є святим.
Тривога в ньому і жалоба,
Та колосочок золотий

Який пробився крізь морози –
Зеленим пір’ячком зійшов.
Його весни зігріли сльози,
У ньому, з древності – любов.

І в першоспечену хлібину
Ввійшла вона…
На втечі діб
Радіє стомлена родина –
Бо на столі селянський хліб!

Черствого хліба не буває,
Черствіють очі, ті що злі.
Дивіться люди: скарб зростає
І колоситься на землі. (Володимир Вакуленко)

37.

Спасибі

Яке це славне слово — хлібороб,—
Що жартома ще звуть і гречкосієм!
До слів найкращих я вписав його б,
До тих, які ми серцем розумієм!

Який це труд, який солоний піт,
Яка жага і втома життєдайна!
Ну, безперечно, знає цілий світ
Про роль почесну трактора й комбайна.

Спасибі їм: помічники живі
Вони у чеснім хліборобськім щасті…
Та треба працювать і голові,
Докласти треба руки мозолясті,
Щоб красувався вбогий переліг
Нечувано багатим урожаєм,
Щоб гречка розливалася, як сніг,
Пшениця слалась маревом безкраїм,
Щоб кукурудза в строгому ладу
Підкорювала все нові простори,
Щоб жайворонки пісню молоду
Підносили над колосисте море,
Щоб хліб, як сонце, сяяв на столі
У кожній хаті, домі та колибі…
Уклін земний працівникам землі!
Вам, сіячі, плугатарі,— спасибі! (Максим Рильський)

38.

Чи є ще більше щастя на землі

Чи є ще більше щастя на землі,
Як сіять хліб, виплекувать достаток?
У хлібі тім життя бере початок,
В нім нездоланна сила трударів.
Нехай же з року в рік, із роду в рід
Не буде хліборобам переводу!
Хай слава їхня вічно не заходить,
Аж доки сонце ллє на землю світ!

39.

Ми – хлібороби

Ми – хлібороби
В сонячних накрапах!..
І дух землі,
Й цвітінь медвяний запах –
Живильна сила рідної природи,
Жива опора нашої породи,
Тому і зазернилися глибинно,
Тому, як сонце,
Світиш нам, хлібино! (Микола Ночовий)

40.

Хлібороб

Гей, хто на світі кращу долю має,
Як той, що плугом святу землю оре?
Святую землю в банку заставляє,
В довги впадає, як в бездонне море,
І поти б’ється, аж остатня рація
На нього спаде – грунту ліцитація –
І поки в найми не пошкандибає, –
Гей, хто на світі кращу долю має?
Гей, хто на світі кращу долю має,
Як той, що вірно цісареві служить,
В касарні нишком рід свій споминає,
Зітхає нишком, і клене, і тужить,
Махає «гвером», в «гліді» машерує,
На варті мерзне, в «шпангах» креперує,
В «ібунках» пріє, «комісняк» снідає, –
Гей, хто на світі кращу долю має?
Гей, хто на світі кращу долю має,
Як той, хто щирим патріотом зветься,
Податки точно рік за рік складає,
Шанує власть, перед жандармом гнеться,
Цілуєсь з возним і, хоч дуже бідний,
Як треба дати, дасть і гріш послідній,
А нащо, за що дав – і не питає, –
Гей, хто на світі кращу долю має?
Гей, хто на світі кращу долю має,
Як той, що все лиш ту науку чує,
Що тільки бідних господь бог карає,
Що ласка божа тільки багачу є,
Що чорт усюди чоловіка кусить,
А бідний все в покусі впасти мусить,
Що хлоп лінюх, п’яниця і свиня є, –
Гей, хто на світі кращу долю має? (Іван Франко)

41.

Хлібороб

Вірші, представлені в цьому розділі, – це лише мала частина того, що написано про хліборобів. Їхній образ знайшов відображення у фольклорі, літературі, живописі. Це свідчить про те, що хліборобська праця завжди цінувалася людьми.

Сьогодні, коли ми живемо в епоху технологічного прогресу, важливо не забувати про те, хто нас годує. Ми повинні з повагою ставитися до праці хліборобів і цінувати хліб, який вони нам дають.

Вірші про хліб і Голодомор

В українській культурі хліб завжди займав особливе місце, освячуючись обрядами та повагою.

Однак трагічні події 30-х років XX століття, відомі як Голодомор, перетворили хліб на недосяжну мрію для мільйонів українців. Ця жахлива катастрофа, спричинена штучним голодом, забрала життя мільйонів людей, залишивши глибокі шрами в пам’яті народу.

Вірші про хліб і Голодомор – це не просто літературні твори, це крик душі, свідчення про нелюдські страждання та втрати. Ці вірші рятують від забуття трагічні події минулого, змушуючи серця стискатися від болю та співчуття.

42.

В оборону хліба

Юначе мій, чиєїсь мами сину,
Зодягнений на джинсовий мотив, –
Я аж завмер, коли ти… півхлібини
«В дев’ятку» натреновано вгатив!

Солоним потом заливає спину…
Футбол, як бачиш, – не солодка гра!
Перепочинь. Та поговорим, сину.
Бо є про що. І – вже давно пора.

Я просто, не домішуючи меду,
Скажу:
коли ти замахнувсь ривком
Ударить хліб,
твоя весела кеда
Мені під серце влучила носком.

Ти вдарив так,
що потемніло в оці,
І по державні крайні рубежі
У всіх, що пухли в сорок шостім році,
Від жаху похолонуло в душі.

І у батьків, які на полі ратнім
Ділили хліб, мов долю у бою,
Відкрилися старі солдатські рани
І заболіли в смерті на краю.

І в матерів, коли ти через луки
Котив хлібину, як футбольний м’яч,
Так застогнали, затужили руки,
Немов по них ти потоптавсь навскач.

Ми всі із хліба виростали, сину,
Із праці себто – чуда із чудес, –
Яка нас охрестила на Людину,
Піднявши з чотирьох до піднебесь.

Нас кликав хліб на добре, чесне діло
До братнього, трудящого коша.
Ми в нім шануємо не тільки тіло,
У нім народна світиться душа.

1 я тобі сказати чесно мушу:
Ти можеш лущить м’яч, немов горох,
Але коли вже замахнувсь на душу, –
Дивись, щоб не спіткнувсь… на чотирьох! (Борис Олійник)

43.

Хлібчик запашний

Зараз хлібчика доволі
Є у кожній хаті.
Щиро вдячні люди полю
За те, що багаті.

А були колись роки –
Всі голодували.
І останні крихточки
Дітоньки збирали… (Леся Любарська)

44.

Ні! Мовчати не буду!

Ні! Мовчати не буду! Хай знають народи —
В тридцять третьому голодом вбили на сході
Українців, нащадків козацького роду.
Світ знущання такого не бачив ще зроду.

Чорноземи хлібами пишались одвічно,
Чому з голоду люди вмирали трагічно,
Українські степи вкрили братські могили,
Лютим голодом смерть цілі села косила.

Нехай знають усі — спланували завчасно,
Щоби знищити рід український дочасно.
Взяли все, що було: фонд посіву й фуражний,
Хтось зловісний наказ підписав легковажно.

Це тупі, малограмотні слуги фальшиві,
Що придумали план заготівлі жахливий,
За кордон із зерном поїзди відправляли,
А мільйонам від голоду смерть прорікали.

Запалімо свічу за всі душі невинні!
Пам’ятаймо про все і згадаймо їх нині…
Україна жива! Не здолати ніколи,
Бо козак був і є мужнім воїном в полі. (Марія Яновська)

45.

Пахне хлібом

— Так пахне хлібом, дуже пахне хлібом, мамо!
У хаті, де холодна та порожня піч.
— І вчора пахло ним точнісінько, так само.
Гострив хтось косу, насувалась ніч.

— Ходімо мамо, в поле разом із женцями,
Собі нажнемо жита, зв’яжем у снопи.
Намелем борошна та будем з буханцями.
— Сніги лягли на поле, доню, потерпи.

— А хто з косою ходить біля хати,
коли негода й вітер завива?
Мовчить… пішла у вічність мати…
Голодомор — страшні його жнива… (Ірина Кривонос)

46.

Небесний обід

Що Бозя хліба дав наснилося дитині,
малий оповідав: — На білій скатертині
лежали калачі, медяники, ватрушки.
А поряд з часником в полумиску пампушки.
— Поспи мій рідний, ще. — Благала сина мати,
— А може і борщем там стануть частувати.
— Боюсь, ковтну води… — Чому ж тобі не спиться?
— Бо раптом і туди злий дядько нагодиться,
та забере усе із райської комори.
Ще й буде вимагать від янголів покори.
— Невідома дитя, йому туди дорога.
Царюють у душі совєти замість Бога.
Поснули, на вустах їх посмішка іскриться.
Смакує вже обом захмарна паляниця.

Дзвенів жалобний дзвін, читали панихиду.
Мільйони не вернулися з небесного обіду… (Ірина Кривонос)

47.

Ти кажеш, не було голодомору

Ти кажеш, не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерна вимели до тла?

Як навіть мариво виймали із печі
І забирали прямо із горшків.
Окрайці виривали з рук малечі,
із торбиночок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?
Чого ж тоді, як був і урожай,
Усе сиціль викачували з двору, —
Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,
Російським людом поспіль заселяв?
Хто? На чиєму це лежить сумлінні?
Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам оту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш — не було голодомору? (Дмитро Білоус)

48.

Голодомор. Спогади про хліб

Мені так часто снився хліб.
Не з голоду, бо на пекарні
Був біля печі я не рік,
Були часи ті славні.

Піджарий, з глянцем, запашний,
В руках ще був гарячий.
Такі солодкі були сни,
Як пекар, я їх часто бачив.

А ще свою бабусю пригадав,
Їй також снився хліб… У 33-тім…
Її я слухав і уявляв
Голодомор на рідних землях.

Пилип Чередніченко був дяком,
Дзвонив у дзвони він на свято,
Читав псалми всім за столом,
Як люди сходились до хати.

А потім стихло… Мертва тиша
І мертві тихо так лежать,
На лавах братики й сестрички,
Із печі ти не можеш встать.

Все тіло спухло, але ні болю,
Ні голоду дівча не відчува.
І реквієм гуділи дзвони
Та хор небесний заспівав.

Бив тато в дзвони і в ушах дзвеніло,
Здавалось, що душа летіла.
Раділа вбогая святковим співом:
Великдень! Це Пасха! Світле Воскресіння!
А може, це воскресіння мертвих і живих?

Гуділи дзвони, а потім… Заскрипіли
Так жалібно і кволо-тихо;
У хату двері відчинились:
Об’їздчиків принесло якесь лихо.

І ти прокинулась. Сказати щось несила,
Язик у роті геть розпух,
Губами тільки ворушила,
Нечутно навіть і ні звук.

Тіла холодні позбирали,
Із хати повиносили усіх.
Вже повний драбиняк наклали,
А тебе зверху – на мертвих, неживих.

Поїхали. І ти дивилася угору
Очами синіми у неба синь.
Не чутно вже пасхальні дзвони
І так хотілося ще жить.

Розширені зіниці зорили в небо,
Від хмари і до хмари зір блукав.
Шукала Бога: “Боже! Де Ти? Де Ти?
Я хочу жить, не хочу помирать”.

Приїхали. Тут за селом велика яма,
Зняли тебе напівживу
І потьмянілими очами
Вдивлялась ти крізь пелену.

У ямі майже все село лежить,
Десь знизу там є мама й тато,
Великою сім’я була колись:
Наверх складають три сестри, два брата.

В одного совість пробудилась,
Мовчати вже було несила.
“Послухай, тут Пилипові усі,
Одна ця Настя залишилась”.

Нахмуривсь другий, зарипів зубами:
“А що ж ми будемо робити?
Раніш вкидали всіх до ями,
А де тепер її подіти?”

Та згодились і на бригадний стан,
Завезли бідну сиротину.
Колгосп для тебе рідним став,
По краплі годували, як малу дитину.

І виходили! А як хотілось хліба!
Шматочок тільки видавали.
Тобі хліб снився, ти ним снила.
Ось так моя бабуся виживала.

Тобі тринадцятий минало,
Бо десь з двадцятого була,
Приблизно, метрики не мала,
Бо все село повимирало.

Мені тринадцятий минало,
Бабусі було сімдесят.
Її слова запам’ятались:
“Не дай вам, Боже, голодовку знать”.

Мені так часто снився хліб.
Шкода, що більше снів таких не має.
Не дай же, Господи, повік,
Про хліб із голоду нам марить.

Дай хліб щоденний на столи
У всі оселі в нашім краї,
Прозріння, Господи, пішли
Щоб люди всі Тебе пізнали.

Святого хліба дай батькам
І діточкам, і сиротині.
Даруй добро щоденно нам,
Щасливі сни і небо синє,
І кращу долю неньці-Україні! (Олексій Благослов)

49.

Боже, дай сили…

Мама мовчала про голод.
Про те, як хліба хотіла.
Про той нестерпний холод.
Про те, як в “скрині” сиділа.

(В скрині лежала макуха.
Мама шукала поїсти).
Січень, зима, завірюха.
Обшуки, комуністи.

Мама мовчала, мовчала.
Мала лиш шість годочків,
Коли усе забрали,
Крім штанів і сорочки.

Коли дід Пилип захололи,
Сидячи прямо на лавці.
Коли корінці мололи.
Коли відморозила пальці.

Мама весну любила,
Бо розквітала акація —
Сік через губи цідила…
Гинула ціла нація.

Мертві лежали покотом
І серця кам’яніли.
Голод душив чоботом
І скидав у могили.

З голоду мама виросла.
Шкіру мала аж синю.
Я її часто просила
Розповісти “про скриню,

Про гнилу бараболю,
Про запах цвілі на деці.
Про свою гіркую долю
І корінці на ряденці”.

Мама так хліб любила.
Жито сіяла й жала.
Вона в кишені ховала
Крихти, коли й вмирала…

Білу хлібину і чорну
Їй покладу на могилу…
Мелють історію жорна…
Боже, дай сили… (Галина Потопляк)

50.

Пахне хлібом

— А хто з косою ходить біля хати,
коли негода й вітер завива?
Мовчить… пішла у вічність мати…
Голодомор — страшні його жнива…народу” (Ірина Кривонос)

Вірші про хліб і Голодомор – це не лише пам’ять про трагедію, це також застереження для майбутніх поколінь. Вони нагадують нам про те, до чого може призвести жорстокість та безпам’ятство, і закликають до єднання та відповідальності перед історією.

Ці вірші – це безцінний скарб української літератури, який змушує нас задуматися над цінністю життя, людською гідністю та важливістю збереження історичної пам’яті.

Ці вірші – лише мала частина того багатства, яке створила українська поезія, оспівуючи хліб. Вони свідчать про те, яке важливе місце хліб займає в українській культурі та світогляді. Читаючи їх, ми не лише знайомимося з образом хліба в українській поезії, але й глибше розуміємо цінність цієї їжі та її роль у нашому житті.