У літературному завданні персоніфікацію найпростіше впізнати за дією: автор описує неживе так, ніби воно може поводитися як людина.
Визначення персоніфікації простими словами
Персоніфікація — це художній засіб, який надає неживим предметам, явищам природи, рослинам, тваринам або поняттям людських рис, почуттів і вчинків. Наприклад, сонце може усміхатися, а вітер — сердитися. Такий прийом також називають уособленням, олюдненням або одухотворенням.
Персоніфікація = неживий предмет + дія або емоція живої людини. Вітер не просто дує, а «сердиться» чи «завиває».
Слово походить від латинських persona — «особа» та facere або facio — «робити». Буквально йдеться про те, щоб зробити щось схожим на особу. Уособлення допомагає авторові показати природу чи предмети живими й виразними.
Приклади персоніфікації в українській літературі
У поезії та прозі уособлення часто передає настрій людини через образи природи. Звертайте увагу на дієслова й почуття: вони підказують, яку людську рису автор переніс на предмет або явище.
- «Реве та стогне Дніпр широкий, / Сердитий вітер завива» (Тарас Шевченко) — Дніпро стогне, а вітер сердиться, ніби людина.
- «І серце жде чогось. Болить, / Болить, і плаче, і не спить…» (Тарас Шевченко) — серце плаче й не спить, як жива істота.
- «Весна зиму проганяє, / І зелений по землі / Весна килим розстилає» (Тарас Шевченко) — весна діє як людина: проганяє та розстилає.
- «Плачуть голі дерева, плачуть солом’яні стріхи, вмивається сльозами убога земля…» (Михайло Коцюбинський) — дерева, стріхи й земля плачуть і вмиваються сльозами.
- «Ой, не крийся, природо, не крийся, / Що ти в тузі за літом, у тузі…» (Павло Тичина) — природа відчуває тугу, як людина.
- «У хустках всміхаються личка жоржин» (Олександр Олесь) — квітам приписано людську усмішку.
- «Чистенькі віконця сміються до сонця» (Марійка Підгірянка) — вікна наділені здатністю сміятися.
У таких рядках природа стає близькою до людини. Її образ може передати смуток, радість або тривогу, навіть якщо автор прямо не називає цих почуттів.
Персоніфікація у щоденній мові та фольклорі
Уособлення трапляється не тільки в книжках. Ми вживаємо його в розмовах, часто навіть не помічаючи цього. Наприклад, «сонце лагідно усміхається» — це персоніфікація, бо сонцю приписано людську усмішку. У вислові «час біжить невпинно» абстрактне поняття часу ніби рухається, як жива істота.
Схожі образи є у фразах «серце плаче від суму» та «осінь постукала у вікно». Серце не може плакати буквально, а пора року — стукати. Так само в реченні «спека не хоче відступати» погодне явище поводиться, ніби має власне бажання.
Навіть техніці ми часом приписуємо людські звички: кажемо «комп’ютер знову вередує», коли він працює не так, як треба. А вислів «тиша заповнила кімнату» малює тишу як істоту, що займає простір.
У фольклорі й казках тварини та предмети можуть говорити, думати й ухвалювати рішення. У художній літературі та поезії персоніфікація допомагає створити емоційний образ природи. У рекламі й медіа за допомогою такого прийому можуть оживляти товари, бренди чи абстрактні ідеї, щоб вони легше запам’ятовувалися.
Як відрізнити персоніфікацію від метафори, порівняння та алегорії
Персоніфікація є різновидом метафори, але має чітку ознаку: неживому предмету або явищу приписано людську дію чи почуття. Через це її легко сплутати з іншими художніми засобами. Порівняйте, що саме допомагає розпізнати кожен із них.
| Художній засіб | Суть прийому | Маркер для розпізнавання | Приклад |
|---|---|---|---|
| Персоніфікація (уособлення) | Надання неживому предмету чи явищу людських дій і почуттів | Неживе виконує дію людини: говорить, плаче, думає | «Дніпро реве та стогне», «вітер сердиться» |
| Метафора | Приховане порівняння на основі схожості властивостей | Переносне значення без обов’язкового олюднення | «Золото волосся», «море сліз», «крилаті надії» |
| Порівняння | Зіставлення двох предметів через сполучники | Є слова «як», «мов», «наче», «ніби» | «Очі, як волошки», «швидкий, мов блискавка» |
| Алегорія | Інакомовлення, коли за образом тварини чи речі приховано людську рису або суспільне явище | Образ має стійке символічне значення, часто в байках і казках | Лисиця — символ хитрості, Вовк — символ жадібності |
У творі метафора може розгортатися в цілий образ, а персоніфікація — бути одним із його елементів. Тому під час аналізу дивіться на контекст: він допомагає зрозуміти, чи перед вами окремий образний вислів, чи ширше інакомовлення.
Як знайти персоніфікацію в тексті за 3 кроки
На уроці або в тесті розбирайте вислів послідовно. Так ви не сплутаєте уособлення з будь-яким переносним значенням:
- знайдіть неживий об’єкт: вітер, ніч, ліс, серце чи поняття;
- визначте, що він робить або якою рисою наділений: шепоче, сумує, засинає, розмовляє;
- перевірте, чи властива ця дія людині або живій істоті. Якщо неживе плаче, думає чи говорить, перед вами персоніфікація.
Мінівправа: «Місяць визирнув з-за хмари» і «Річка звивалася поміж берегами». Персоніфікація є в першому реченні: місяць «визирнув», ніби жива істота; звиватися річка може й буквально, тому другий вислів сам по собі не є уособленням.
У відповіді на завдання назвіть не тільки художній засіб, а й слово, яке його підказало. Так буде зрозуміло, чому ви визначили рядок саме як персоніфікацію.
